Компостер

Компостування: екологічна відповідь на сучасні виклики

У сучасному світі кліматичні зміни стають дедалі помітнішими, тому кожне рішення, що допомагає зменшити навантаження та вплив на довкілля, набуває надзвичайної ваги. Традиційні підходи управління відходами, поводження з ґрунтами та водними ресурсами не справляються з викликами сучасності. Саме тому дедалі частіше увага фахівців звернена до природоорієнтованих рішень (далі – ПОР), які працюють у гармонії з екосистемами, відновлюють природні цикли та дозволяють зменшити негативний вплив людини на довкілля.

Одним із таких простих, але надзвичайно ефективних рішень є компостер. На перший погляд – це звичайний контейнер для зберігання органіки (все, що має біологічне походження й може розкладатися природним шляхом: залишки їжі (овочі, фрукти, шкаралупа яєць, чайне листя, кавова гуща), садове сміття (листя, трава, гілки), деревина (без лаку й фарби), папір і картон (якщо без пластику чи хімічного покриття), натуральні тканини (бавовна, льон, вовна — за певних умов)), але він виконує дуже важливу роль. В процесі компостування таких відходів відбуваються процеси розкладу і насичення ґрунту поживними речовинами та надалі утворення гумусу.

Напередодні Міжнародного дня компосту, який відзначають 29 травня, хочемо нагадати про силу найпростішого природного процесу – розкладу.

На жаль, світ потопає у величезній кількості сміття. За даними Програми ООН з навколишнього середовища (UNEP), людство щороку продукує понад 2 мільярди тонн побутових відходів, із яких майже половина – це органіка. У містах органічні рештки найчастіше потрапляють на полігони, де гниють без доступу кисню, утворюючи метан – потужний парниковий газ, у 25 разів сильніший за CO₂. Одночасно міста борються з проблемою деградації ґрунтів, зменшення зелених зон і втратою біорізноманіття. В результаті виникає парадокс: є органіка, яка може живити землю, а ми її позбуваємося як сміття. На цьому тлі компостування постає як просте, локальне і надзвичайно ефективне рішення.

Використання компостеру дозволяє:

• зменшити об’єм сміття на полігонах на 30–50%;
• зменшити викиди парникових газів (один компостер за рік може утилізувати до 1 тонни органіки, зменшуючи вуглецевий слід громади);
• отримати цінний продукт – компост (темна, розсипчаста, запашна маса), що збагачує землю гумусом, покращує якість ґрунту і повертає йому життя;
• повернути органіку в природний обіг.

У густонаселених районах, де немає традиційного доступу до землі, компостування потребує адаптації. Саме тут ПОР проявляють свою гнучкість: компостери на дахах і балконах, у дворах і підвалах, – усе це стає частиною міського ландшафту. Навіть більше, компостер може стати «точкою тяжіння» для мешканців, сприяти налагодженню комунікації та спільній відповідальності за простір, у якому вони проживають.

Компостер – це спеціальна ємність, у якій органічні відходи проходять процес аеробного розкладу: за участі кисню, мікроорганізмів, грибів і часто дощових хробаків.
Існує багато типів компостерів, то ж пропонуємо з ними ознайомитися:

• стаціонарні вуличні компостери – з дерева чи пластику, ідеальні для дворів ОСББ, шкіл, громадських просторів;
• вермікомпостери – невеликі ємності з хробаками, які «працюють» навіть у квартирі чи на балконі;
• обертальні компостери – барабани на опорах, де легко перемішувати вміст;
• бокаші-системи – контейнери з ферментованою сумішшю, які працюють у приміщенні;
• централізовані муніципальні компостні станції – рішення для цілих мікрорайонів чи міст.

Досвід різних міст у світі свідчить, що суспільство зацікавлене у долученні до збереження навколишнього середовища. Показовим є досвід Сінгапуру – мегаполіса, де органічні відходи становлять понад 40% усіх побутових відходів. У рамках Zero Waste Masterplan в районах встановлюють розумні компостери з автоматизованими системами. Датчики контролюють температуру, вологість, заповнення і повідомляють мешканців через додаток. Отриманий компост використовують у шкільних садах, на громадських клумбах або мешканці забирають додому для балконного городництва. Результатом є не лише зменшення кількості сміття, а й підвищення екологічної обізнаності населення. У Парижі громади вирішують самі, де будуть компостери; у Мілані практично кожна родина сортує органіку; в Барселоні компостування інтегрують у програми міського фермерства.

В Україні компостери вже з’являються у дворах ОСББ, біля навчальних закладів, дитячих садків і у громадах. У Львові та Житомирі запроваджено муніципальні проєкти з роздільного збору органіки. У Києві функціонують декілька громадських ініціатив із компостування в парках і ботанічних садах. В Івано-Франківську громадська компостувальна станція діє на базі Міської дитячої екологічної станції. Усе більше навчальних закладів запроваджують «зелені класи», де діти спостерігають за різними природними процесами та досліджують навколишнє середовище.

Якщо ви вирішили встановити компостер, то варто запам’ятати декілька простих правил. Перше правило – що можна і потрібно компостувати: овочеві та фруктові залишки (без соусів), залишки чаю, кавовий жмих, яєчну шкаралупу, скошену траву, листя, тирсу, квіти, картон, серветки без фарби.

Друге правило – чого не варто вкидати в компостер. Компостувати заборонено: м’ясо, рибу, молочні продукти, цитрусові у великій кількості (через кислотність), продукти з олією, жирами та сіллю, хворі рослини, бур’яни з насінням, фекалії тварин, пластик, фольгу, метал, скло, синтетику.

Впродовж користування компостером слід враховувати, що він потребуватиме догляду. Компостеру потрібен баланс: повітря, волога, вуглець, азот. І в різні пори року цей баланс підтримується по-різному:

• Весняний період є ідеальним часом для запуску компостера або «перезапуску» після зими. Активуються мікроорганізми, з’являється новий зелений матеріал (трава, молоде листя). Що потрібно робити: перемішати вміст, додати сухого матеріалу (тирси, паперу) та за потреби полити теплою водою або накрити для прогрівання.
• У літній період мікроорганізми працюють найінтенсивніше, але в спеку компост може пересихати або перегріватися. То ж необхідно стежити за вологістю, раз на 1–2 тижні перемішувати, накривати від сонця та подрібнювати відходи.
• Осінь характеризується, як час сухого матеріалу: листя, гілки – чудовий запас вуглецю. Варто зберегти частину листя окремо, змішати подрібнене листя з кухонними рештками, а також утеплити компостер.
• Взимку компостування сповільнюється, але не зупиняється. Перш за все необхідно утеплити компостер (старі ковдри, сіно, пінопласт), а перед морозами перемішати вміст, додаючи органіку й сухий матеріал. Також можна зберігати відходи у ємкості на балконі й періодично переносити.

Навіть найбільш ефективні природоорієнтовані рішення не позбавлені викликів. У випадку з компостерами важливо врахувати потенційні труднощі, аби заздалегідь запобігти помилкам і забезпечити стабільну роботу системи, а саме:

1. Наявність неприємного запаху, який виникає при надлишковій вологості або поганій аерації. Уникнути його можна завдяки регулярному перемішуванню, додаванню сухого матеріалу (опале листя, картон, подрібнений папір) і правильному балансу азотних та вуглецевих складників.
2. Поява шкідників. Компостер може приваблювати мух, мишей, котів чи собак. Уникнення продуктів тваринного походження, закрита конструкція та сітчаста основа допоможуть мінімізувати ризики.
3. Вибірковість відходів. Не можна класти м’ясо, молочні продукти, жирну їжу, цитрусові у великих кількостях, хворі рослини. Це вимагає дисципліни у сортуванні відходів.
4. Потреба у регулярному догляді. Компостеру потрібен постійний догляд – від аерації до перевірки вологості та температури. Без цього процес сповільнюється або стає неефективним.
5. Обмежена місткість. Малий об’єм домашнього компостера може бути недостатнім для великої родини або багатоквартирного будинку. В таких випадках доречні колективні компостери.
6. Повільне дозрівання. Компост дозріває від 2 до 6 місяців, залежно від умов. Потрібно терпіння і розуміння біологічних процесів.
7. Ризик появи патогенів. Якщо додавати в компост хворі рослини чи заражені відходи, можна перенести хвороби на ґрунт. Рекомендується уникати таких решток або компостувати в умовах гарячого компостування.
8. Регуляторні обмеження. У деяких містах є норми щодо компостування. Наприклад, заборона відкритих куп у дворах. Варто завчасно узгодити дії з ОСББ або місцевими органами.
9. Початкові витрати або зусилля. Покупка готового компостера чи облаштування системи потребує інвестицій. Однак з часом ці витрати окуповуються через зменшення обсягу сміття й отримання безкоштовного добрива.
10. Не для всіх. Процес компостування вимагає уважності, терплячості та екологічної свідомості. Не кожен готовий до регулярного сортування та догляду.

Отже компостер – це приклад доступного природоорієнтованого рішення, яке може зробити вагомий внесок у боротьбу з кліматичними викликами. Належна організація процесу, розуміння принципів і добросусідська співпраця перетворюють компостер на ефективний інструмент міської екологічної трансформації.

29 травня – це добрий привід згадати, що великі зміни починаються з маленьких дій. Зокрема – з відра для органіки біля кухонної раковини.

Публікацію підготовлено за проєктом «Еко-Ера», що впроваджується у співпраці ГО «Гірський рятувальний центр» та природного заповідника «Горгани» за підтримки Європейського Союзу в рамках Стипендіальної програми для лідерів громадянського суспільства країн Східного партнерства. Публікація відображає позицію партнерів проєкту «Еко-Ера» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.